По кругу солнце небо обойдет
И на ночлег устало в дом вернётся.
И день, весь состоящий из забот,
Сгорит на солнце и звездой в колодце
Утонет в беспросветной глубине,
Чтобы в ней сил и мудрости набраться,
И зазвучит поэзия во мне,
Прошу лишь только, - дайте отоспаться!
Мне не хватило ночи в этот раз,
Усталость словно соль не растворилась.
Она скопилась на обрывках фраз,
Она глаза мне сажей закоптила.
Она уже вошла в мой генный код,
И судоргой в ногах не может выйти,
Она живет во мне который год,
Повелевая, словно волку, выть мне.
Но я пою, хотя не ровен час
Умолкну я, как тонущие звезды,
И буду спать я, как в последний раз,
Год? Вечность? Перейду на прозу?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
